УкраїнськаРусскийEnglish

Факультет інформаційних технологій
та компютерної інженерії

Вінницького національного
технічного університету


Факультет initki.vntu.edu.ua готує висококваліфікованих фахівців галузі знань 12- Інформаційні технології за освітніми програмами Бакалаврату, Магістратури, Аспірантури зі спеціальностей:

121 Інженерія програмного забезпечення /кафедра Програмного забезпечення - pmos.vntu.edu.ua /

122 Комп’ютерні науки /кафедра Комп’ютерних наук - kn.vntu.edu.ua/

123 Комп’ютерна інженерія /кафедра Обчислювальної техніки - ot.vntu.edu.ua/

125 Кібербезпека, спеціалізація - Безпека інформаційних і комунікаційних систем /кафедра Захисту інформації - zi.vntu.edu.ua /

Ґрунтовну математичну підготовку студентів забезпечує кафедра Вищої математики- initki.vntu.edu.ua/wm


Банер
Банер
Спортсменка, активістка і просто красуня! PDF Друк e-mail
Новини
Юлія Колівошко

Юлія Колівошко – студентка групи 1АМЗ-04, займається художньою гімнастикою вже 15 років. Вона – майстер спорту з художньої гімнастики, чемпіонка області, учасниця міжнародних турнірів. Її запрошували на навчання у м. Київ  у спортивну школу Дерюгіної, де тренуються олімпійські чемпіонки. Останні п’ять років  Юля передає досвід підростаючому поколінню — займається тренерством.  Красуню-гімнастку неодноразово бачили на сцені нашого університету  з оригінальними виступами. Її сила, витримка, цілеспрямованість просто вражають. Юля не збирається покидати спорт, більше того, вона говорить: «Я не уявляю свого життя без художньої гімнастики».



Юля, розкажи, будь ласка, як ти прийшла у художню гімнастику. Ти виросла в спортивній сім’ї?

В дитинстві я відвідувала уроки бальних танців, але до них в мене не було особливого інтересу. Я навчалася у школі №15, саме там розпочала займатися художньою гімнастикою. На одному з уроків фізкультури до нас прийшла тренер з художньої гімнастики, вона помітила мене і запросила на тренування. Я тоді була у другому класі. До речі, це вже досить пізно для того, щоб серйозно займатися цим видом спорту. Перші три роки я ніяких надій не подавала, але потім почалось… Спочатку я отримувала призові місця на маленьких турнірах, згодом я щомісяця  їздила на три-чотири змагання. У сьомому класі я стала чемпіонкою області з художньої гімнастики, ввійшла в збірну області. В восьмому класі в м. Києві я була серед 11 кращих гімнасток України серед юніорів, виконала норматив кандидата майстра спорту. Мої батьки – не спортсмени, але вони завжди переживали за мене і підтримували, вони фінансували  всі мої поїздки на змагання. Я дуже вдячна батькам, адже якби не вони – я б не досягла такого успіху.



За рахунок яких рис характеру – вроджених чи набутих – тобі вдається перемагати?

Мабуть, завдяки вродженим рисам і працездатності. Бог дав мені довгі ноги і хороший зріст, і працьовита я з дитинства. Уяви: кожний день зранку я йшла до школи, потім годину відпочивала вдома, після цього у мене було п’ять годин тренування, а далі — робила  уроки до третьої години ночі. Безперечно, це також зіграло свою роль. З самого початку у моїй групі тренувалося 30 чоловік, а через десять років нас залишилось  лише п’ятеро. Не кожний здатен витримати таке навантаження.



alt

Разом з тим, гімнастика – не шахи. Виконуючи карколомні елементи, гімнасткам часто доводиться ризикувати. У тебе були травми?

Коли я виконала норматив кандидата майстра спорту, у мене також був чемпіонат області з художньої гімнастики, на якому я робила вправу зі стрічкою. В середині вправи був дуже складний елемент; я трохи не розрахувала як кинути стрічку,  і паличка влучила мені в око, на міліметр від зіниці, тобто ще зовсім трохи – я б ніколи більше не бачила на одне око. Але нічого, мене доставили у лікарню, зробили все потрібне і привезли на змагання з перебинтованим оком. Я далі брала участь у показових виступах, у параді. Просто, розумієш, гімнастика – це «хвороба», якої ніколи не позбудешся.



Юля, розкажи, будь ласка, про свої досягнення.

У 14 років я — кандидат в майстри спорту. У 2003 році у м. Луганськ відбувся чемпіонат України з художньої гімнастики, на ньому мій трофей – срібна медаль. Наступного року у м. Сімферополь я стала майстром спорту України з художньої гімнастики.



А яка медаль для тебе найдорожча?

За 15 років у мене назбиралось безліч золотих, срібних, бронзових медалей (я навіть їх ніколи не рахувала), але найважливіша – це срібна медаль з чемпіонату України у м. Луганськ.



Які змагання виявилися найскладнішими?

На мою думку, для наших гімнасток найвище досягнення – це стати майстром спорту. Потрібно постійно працювати, їздити на змагання, отримувати найвищі бали для того, щоб виконати норматив майстра спорту. Для мене дуже напруженими були змагання у м. Сімферополі. Перед цими змаганнями я місяць не могла нормально спати, хвилювалася, але, що цікаво,  я казала собі: «Я не хочу виконувати норматив. Якщо зроблю це, що я буду робити далі?» Я була вся у спорті, для мене це було настільки головним, що я не уявляла життя без тренувань, змагань. Дякувати Богові я виконала норматив, дурість з голови вийшла. (посміхається) Дуже важко покидати гімнастику, тому я набрала дітей і у мене почалась «нова хвороба».



alt

Ти досягла значного успіху. Зараз передаєш свій досвід підростаючому поколінню?

Останні п’ять років цим займаюся. Перший рік я працювала разом з тренером. У 18 років я і моя подружка знайшли базу для тренувань і відкрили приватний спортивний клуб з художньої гімнастики (він знаходиться у Професійно технічному училищі №15). Особисто я треную 50 дітей. Дві дівчинки, яким по 13 років працюють по програмі кандидатів в майстри спорту. Моїй наймолодшій вихованці  вже 2 роки (коли до мене привели Соломію, їй було 1,5 роки). До нас приїжджали з провідних українських телеканалів, щоб показати маленьке диво. Справді, це неймовірне  дитя: вона ще не вміє добре говорити, проте чудово виконує вправи на рівні семирічних дівчат. Вона – наш смарагд, сподіваюсь, майбутня олімпійська чемпіонка. Нещодавно я і 10 моїх вихованок повернулися з Всеукраїнського турніру. Ми отримали вісім призових місць. Це прекрасний результат, адже у турнірі брало участь 50 команд! Діти набагато краще починають свій спортивний шлях, ніж я.



Це важка праця – займатися спортом і добре вчитися. У тебе ніколи не виникало проблем з навчанням через гімнастику?

Ніколи. Я закінчила школу з срібною медаллю, в інституті я навчаюся на бюджетній формі, отримую стипендію. В нашому інституті високопрофесійні викладачі, у мене прекрасний науковий керівник Ткаченко Олександр Миколайович.



Після невдач в змаганнях в тебе не опускалися руки, не хотілося покинути художню гімнастику хоч на деякий час?

Ні, такого не було. Іноді я відчувала страх. Коли маленькою дівчинкою виступаєш разом з чемпіонками світу, то починається «мандраж», одразу з’являється невпевненість в собі. Але це чудово загартовує. Задоволення отримуєш, коли отримуєш хороший результат і тренер пишається тобою, коли гордо піднімаєш голову і весь зал тобі аплодує, коли на тебе дивляться з захопленням і беруть автограф. Безсонні ночі і виснажлива робота над собою варті того.



Юля, ти виглядаєш приголомшливо! Відкрий секрет: як тобі це вдається?

Я ніколи не дотримувалась дієт і певного режиму також немає. Рух – запорука успіху. Інша справа – діти, яких я треную, вони дотримуються режиму харчування, я постійно контролюю їх вагу.



Ти, мабуть, часто приймала участь в вечорах, організованих ВНТУ?

Так, звичайно. З першого курсу мене постійно запрошували на концерти в університеті, я спеціально готувала кожний номер і у всіх завжди було море емоцій. Останні два роки на сцені ВНТУ виступають мої вихованки.



Спорт не заважає особистому життю?

Навпаки. Ми зустрічаємося вже п’ять років. Він – спортсмен, займався плаванням. Він добре розуміє мене і підтримує.



А який чоловік твоєї мрії?

Мабуть, це мій хлопець. Основне, щоб він був сильною людиною, впевненою в собі, «зі стержнем всередині». Після важких змагань хочеться комусь поскиглити, просто розслабитися і поговорити про щось інше.



У тебе дуже мало вільного часу. Як ти зазвичай проводиш його?

Я ходжу у кінотеатр на вечірні сеанси, на дні народження до друзів, відпочиваю лише на свята, після тренування гуляю з коханою людиною. Все. На більше у мене немає часу.



Яка твоя найзаповітніша мрія?

Найбільша мрія – виховати олімпійську чемпіонку з художньої гімнастики, я багато працюю і буду працювати, щоб вона здійснилась.



З Колівошко Юлею спілкувалася Іванішина Дар’я.

Останнє оновлення на Понеділок, 20 грудня 2010, 08:51
 
Інститут інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії. Вінницький національний технічний університет.