УкраїнськаРусскийEnglish

Факультет інформаційних технологій
та компютерної інженерії

Вінницького національного
технічного університету


УВАГА!

Наш Факультет визнано найкращим у ВНТУ

За підсумками рейтингування 2017-2018 н.р. ФІТКІ посів I місце в університеті

Факультет initki.vntu.edu.ua готує висококваліфікованих фахівців галузі знань 12- Інформаційні технології за освітніми програмами Бакалаврату, Магістратури, Аспірантури зі спеціальностей:

121 Інженерія програмного забезпечення /кафедра Програмного забезпечення - pmos.vntu.edu.ua /

122 Комп’ютерні науки /кафедра Комп’ютерних наук - kn.vntu.edu.ua/

123 Комп’ютерна інженерія /кафедра Обчислювальної техніки - ot.vntu.edu.ua/

125 Кібербезпека, спеціалізація - Безпека інформаційних і комунікаційних систем /кафедра Захисту інформації - zi.vntu.edu.ua /

Ґрунтовну математичну підготовку студентів забезпечує кафедра Вищої математики- initki.vntu.edu.ua/wm


Корисні посилання

Журнал  "Інформаційні технології та комп'ютерна інженерія" Науково-технічний центр "Аналого-цифрові системи" Науково-технічна конференція підрозділів ВНТУ - ФІТКІ Локальна мережева академія CISCO ВНТУ Конференція «Методи та засоби кодування, захисту й ущільнення інформації» Кафедра ОТ у мережі Facebook

Хлопець з нашого інституту PDF Друк e-mail
Новини
alt

Олександр Паламарчук і олімпійська чемпіонка у багатоборстві Наталя Добринська

Про те, що студент групи 1КС-04 Олександр Паламарчук серйозно займається спортом, дізнався випадково. Просто він не пропускав заняття, за нього ніхто ніколи не просив. І взагалі він вчився на «відмінно», а, головне, зацікавлено. Але одного разу ми розговорилися, і я дізнався, що він є майстром спорту з легкої атлетики, при тому — в десятиборстві, мабуть, у найскладнішому її виді. Таких майстрів зараз в Україні лише вісім. А таких, хто виступає на високому рівні, і при цьому реально, а не на папері, вчиться,  більше немає взагалі, принаймні серед десятиборців. «Усі навіть сміються з мене» — каже Сашко. Крім того, він — чемпіон області з бігу з бар'єрами, стрибків у довжину, стрибків з жердиною («стрибаю один», — як він каже), метанні спису…, але це так, між іншим. У цьому році Сашко закінчує магістратуру інженерного напрямку, йде на червоний диплом.



Ви нещодавно повернулися з кубку України з легкої атлетики. На який результат Ви розраховували і як виступили?

Взимку я отримав травму, тривалий час не тренувався, і тому у багатоборстві не виступав, а пробіг тільки 60 м з бар'єрами. Розраховував показати результат, наближений до свого найкращого, і це мені майже вдалося. Від особистого рекорда відстав на 4 сотих секунди. Правда, мені трошки не повезло, підвела техніка, і тому частину результатів фіксували за електронним секундоміром, а частину - за ручним. Закінчилося тим, що у фінал потрапили ті, хто був ближче до секретаріату. Я у фінал не потрапив, але я не чистий бар'єрист і тому не дуже переживаю.



Сашко, а з чого все почалося? Як вийшло, що Ви зайнялися десятиборством?

Мій тато — майстер спорту з легкої атлетики, рекордсмен області у бігу на 100 м. Вдома висіли медалі, це було цікаво, і я також хотів бігати. Але мене в дитинстві віддали на плавання. Я, чесно кажучи, не любив ці заняття, і тому постійно «косив». Але потім у легкоатлетичну школу прийшов новий тренер Постемський Віктор Франкович, набрав дітей, і тато відвів мене туди. Мій тренер виявився тренером з багатоборства (у нього тренувалася також майбутня олімпійська чемпіонка Наталія Добринська — прим.), так я і став багатоборцем. До речі, в Європі існує така теорія, що всі юні спортсмени мають розвивати координацію і взагалі гармонійно розвиватися, і тому базова підготовка йде з багатоборства. А вже потім, якщо окремі види даються краще, починається спеціалізація.



alt

Коли вдається відключити голову

Різні види десятиборства вимагають тренування  різних груп м'язів. Достатньо глянути на «чистих» стрибунів з жердиною і штовхателей ядра, щоб переконатися в цьому. Як Вам вдається розвивати у себе абсолютно різні і навіть протилежні якості?

О, це дуже цікаво. У чистих десятиборців має бути розвинута, але не занадто, м'язова структура, а високі результати показують в основному за рахунок техніки. Звичайно, якщо людина штовхає ядро на 21 м, вона має зріст за 2 м і важить за 140 кг. А для десятиборця 16 м — це вже гарний результат. До речі, це тільки здається, що ядро штовхають руками, насправді на 60-70% штовхають ногами, тому силу рук спеціально не тренують. І на змаганнях часто було, що «шкафи» в два рази більші за мене, ніяк не могли перекрити мій результат. А висота — це вже більше йде «на вибух»: по-перше, людина не повинна боятися цієї планки, а по-друге, знову-таки технічно виконувати спробу. А з жердиною взагалі треба «відключити голову», тому що коли така планка стоїть і почнеш замислюватися… І не боятися бігти перед висотою. Той же Бубка, коли він встановлював рекорди, розбігався так швидко, як спринтери біжать 60 м, і за рахунок цього він міг брати найжорсткішу жердину і стрибати дуже високо. Здається, що кожен може взяти ту жердину і швидко розбігтися, а голова не дозволить стрибнути, тому що спрацює інстинкт самозбереження.



Коли я дивлюся на змагання з десятиборства, мені дуже подобається момент, коли всі ці потужні атлети після фінального забігу на 1500 м спочатку падають на доріжку, а потім, взявшися за руки, разом роблять коло по стадіону. І під час змагань іноді бачиш, що вони підказують один одному, як краще виконати чергову спробу. Це настільки відрізняється від стосунків у інших видах спорту, що навіть не віриться. Невже десятиборці насправді як одна сім'я чи це просто «показуха»?

Так, коли я виступав в окремих видах, було нецікаво зовсім: прийшли, привіталися, пробігли собі та й розійшлися. Все. Зовсім інша справа, коли люди живуть плече в плече два дні. Десять видів змагань і два дні, пережитих разом, якось об'єднують людей. Коли у когось шиповок порвався — позичити, у когось номер відірвався — причепити. Це нормально. Навіть часто, коли я був на змаганнях без тренера і щось не виходило, хлопці самі ж підказували — там стопу піднести, там ще щось. А 1500 м — це вже останній вид, який всім важко дається. Всі бажають один одному успіху, і на що можуть, на то і біжать. Можливо, звичайно, його спеціально тренувати, але тоді можна багато очок втратити в інших видах. Тут вже як кому від природи дано. А після цього, дійсно, навіть на Україні, встали всі, обнялися, і хоч нам і не дозволяли, пробігли коло, помахали глядачам на трибунах. А взагалі все від людини залежить. У десятиборстві всі нормальні підібралися.



У пісні Висоцького «Про метателя молота» є слова, де він каже про свою мрію закинути молот «ужасно далеко, куда подалее, и лучше если б раз и навсегда». А у Вас не виникає іноді бажання «повісити шиповки на цвях» чи «зачехлити списа»?

Дійсно, іноді виникає. Десятиборство — це такий вид, який потребує постійної стовідсоткової концентрації. Можна лідирувати, лідирувати, а потім один вид, не дай боже, провалити, або просто погано пройти — і все. І ти вже сидиш, і думаєш: нащо мені треба було вмирати стільки видів, щоб нічого не зробити. І у мене було таке, що декілька змагань я з жердиною «баранив», тобто не брав початкову висоту, хоч йшов у призи. Звичайно, після цього тиждень не хочеться тренуватися і взагалі нічого робити. Але що поробиш? Треба збиратися з духом і починати все спочатку. Напишеш пару програмок на Java, і знову хочеться на тренування.



alt

Під час тренувань

Цікава ідея. Мені також іноді не хочеться йти на лекції. Може, спробувати разок стрибнути з жердиною? Але, боюсь, це буде моя перша і остання спроба. Проте, повернемося до нашої розмови. Зараз багато комерціних турнірів серії Гран-Прі, на яких провідні спортсмени отримують високі гонорари. Плюс ще рекламні контракти. Але таких небагато, мабуть, одиниці у кожному виді легкої атлетики. А за рахунок чого живуть решта спортсменів?

Насправді, не зовсім так. Це просто те, що показують по телебаченню. Але в Європі є багато маленьких стартів для спортсменів мого рівня. Є, наприклад, якийсь готель в Естонії, і він кожен рік влаштовує легкоатлетичний турнір. І таких турнірів, де можна було б виступати, за рік набирається досить багато. Шкода, що у нашій країні це не популярно і взагалі нікому нічого не потрібно.



А який гонорар можна отримати на середньому турнірі, наприклад, на першості готелю «Південний Буг», якщо це не таємниця?

За перше місце, якщо показати нормальний результат, можна заробити десь 500 — 600 євро. Потім віддати менеджеру, тренеру, заплатити податки, залишиться десь половина. Якщо ти входиш у збірну України, ставка 2000 грн. Плюс, якщо область нормальна, спортсменам можуть ще доплачувати. Тоді виходить десь 4000 грн. Але у Вінниці завжди проблема з грошима.



У цьому році Ви закінчуєте університет і отримуєте кваліфікацію магістра. Ким Ви себе бачите у майбутньому?

Ой, навіть не знаю. Вдома вже кажуть, що треба роботу десь шукати, але я ще буду боротися. Після університету хотілося б ще рік-два, як мінімум, побігати, повністю віддатися тренуванням, щоб нічого не відволікало. Тому що, коли вчишся в університеті, після пар ти трохи стомлений. У мене є дуже багато друзів, які вчаться у спортінтернатах або просто «числяться» в університетах. Вони живуть тільки тренуваннями. Я був на зборах в Ялті, там зовсім інша атмосфера. Повністю віддаєшся тренуванням і думаєш, як відпочити. І тренування легше даються, коли нічого не відволікає: поїв, відпочив, попрацював… Ще дуже важливий фактор — травми, вони здорово вибивають з колеї. Наш вид спорту достатньо травматичний, мене поки що бог милував, хоча бували травми, але не дуже серйозні. Просто коли відчуваєш, що ти ще молодий, в тебе є потенціал, ще є для чого виступати, і хочеться спробувати, щоб потім все життя не казати собі: «А я не зміг, а я би міг…»

Останнє оновлення на Понеділок, 20 грудня 2010, 08:17
 
Інститут інформаційних технологій та комп’ютерної інженерії. Вінницький національний технічний університет.